Іван Оринчак
Поезія
Моє життя
Передумова Стрітення
"Я піду за Тобою, куди б Ти не йшов..."
З Янгольським днем 12 апостолів!
Сім’я, родина, Бог...
Подарую
Як гарно пахне вітер лісом й хлібом,
Дарує в душу нові почуття.
Та ти збагнеш цей стан лиш тільки слідом,
Що це насправді ж бо і є життя.
Мені воно нові рядки принесло,
Що додають і радості й журби.
Бо ляже скоро хліб у перевесло,
Зберуть у лісі ягоди й гриби.
В якому не була б природа квіті,
І як би не пишалася краса.
Все тимчасове є у цьому світі,
Все проминає... Вічні — небеса.
Ми ж повинні цю красу пізнати,
І кожну крихточку душею обійнять.
Хоч може все з'являтися й минати,
Та це із неба Божа благодать!
Симеону дав Господь безцінний дар,
Та він у нім на мить засумнівався.
І коли текст пророцтв перекладався,
Згустилось коло дум, мов сірих хмар.
Ісая пише дивну Божу річ, —
«Зачне ось Діва, і народить Сина...»
Як може народить Дитя невинна,
Не маючи із чоловіком стріч?
Й покараний за це був Симеон,
Бо в Божій силі сумнів мав великий.
Коли лише побачив лик Владики,
Збагнув спасіння Божого закон.
І Анна праведна, від Фануїла дочка,
Жила при храмі довгі дні й роки.
Вона почула Хто ввійшов таки —
Ось Діва, в храм несе Свого Синочка!
Узяв Його на руки Симеон...
І потекли, в сльозах старечі очі.
Ось бо вони — святі Слова пророчі!
Світись Фавор, звеличся Єлеон!
Тому і ми, у Божий храм йдемо...
Щоби Спасіння нам лягло на руки,
Щоб нашу душу Бог взяв на поруки,
Лиш так і спокій, й радість знайдемо.
* * *
«Я піду за Тобою, куди б Ти не йшов...»
Так невпевнено прозвучало.
Бо коли розпинали Тіло і Кров...
Тих, що йшли, було зовсім мало.
«Я не зраджу Тебе, якщо й зрадять всі...»
І навіщо кидатись словами?
Коли справді життя невідоме зовсім,
То як потім прийти до тями?
А раніше хотів іти сам по воді,
І як міг він таке забути?
Що коли я в гріхах народився тоді,
Можна запросто в хвилях втонути.
А той бідним роздати майно обіцяв
І за кривду перепросити.
Таким чином скарби на спасіння міняв.
А чи можна отак заплатити?
Не давайте обіцянок всім і завжди,
Бо чи можемо впевнені бути,
Що прийдеться ще нам повернутись сюди,
І чи можна життя обманути?
З Янгольським днем 12 апостолів!
Так, є заведено працю в цім світі —
Хтось полоскав біля озера сіті,
Хтось під смоковницю став в холодок,
А інший складав був монети в рядок.
Щоб їх провести крізь нечисть спокус,
Став їхнім Вчителем тоді Ісус.
Хтось сумнівався, хоча і дарма,
Симон топився, соромивсь Фома.
Хоч у цім світі все надто є слизько,
Яків з Іваном хотів бути близько.
Також закинув Андрій свою вершу,
І слухав Хрестителя слово він спершу.
В кожного з нас своя схована мрія,
Кличе Филип ось так Варфоломія...
Зве свого друга, і зве не спроста,
Бо знає, що той все ж повірить в Христа.
Один зазирає на інші планети...
Матфей збирав мито, бо хтось і монети
Повинен зібрати у спільну скарбницю.
Та він зрозумів ту між Богом різницю.
Яків молодший апостолом став,
Перш аніж неба по правді дістав.
Він осягнув теж блаженства незримі,
Службу нову створив в Єрусалимі.
Щоб нести у світ правду Божих ідей,
Йде Симон із Канни, а також Фадей.
І щоб розуміли яка є облуда,
Був серед них у апостольстві Юда.
І був він звичайно тоді неспроста,
Хтось має зрадити, звісно, Христа.
Нічого весь досвід життя не навчив,
Тому Юда погано вік свій скінчив.
Та має ж бо бути дванадцять колін,
Аби об'єднати світ зо всіх сторін.
Бо то Божий задум, й велика надія,
За зрадника Юду знаходять Матвія.
Сьогодні на нас вони дивляться з неба,
І їх привітати із святом нам треба.
І їм заспівати хвалебних пісень,
До них помолитись, бо це — їхній день!
Ось тато, мама і дитина,
Як світлий генетичний код.
З сім'ї складається родина,
З сім'ї складається народ!
Тут кожне «я» маленьке зовсім.
А гордо лине слово «ми»!
Разом крізь весни й через осінь...
І так від літа до зими.
Життя наповнене з довіри,
І над взаємного тепла.
Сім'я — то кожна мить офіри!
Сім'я — то завжди два крила!
Разом беремося до справи.
Вже є достатньо нам ідей.
Немає без сім'ї держави!
Нема держави без людей!
Сім'я — нектар в життєвій чаші!
Взаємність вірити й любить.
Хай Бог освятить сім'ї наші,
І всіх добром благословить!!!
Благослови народ, наш Боже,
Дай добрим людям — добру ніч!
Бо прийде сон до наших віч,
Як Твоя ласка допоможе!
Допоки прийде Божий сон,
Ми молимось, за день прожитий!
Усміхнений. Сльозами вмитий.
Благословення йде з ікон...
Хай миром Бог благословить!
А нашим воїнам на сході, —
Дарує вірити свободі,
Тоді лиш ворог замовчить!
Тоді лиш щезнуть сили злі,
Коли довіримося Богу.
Здобув Він в небі перемогу,
Її здобуде й на землі!
Подарую
Я подарую тобі віру,
Ти нею зоране засій...
Після Христа, що дав Себе в офіру,
На жаль родилося багато лже-месій.
Тобі дарую я надію,
Ти нею душу обгорни...
Щоб не злякатись буревію,
Що котить зло із далини.
А ще я дам тобі любові,
Лише вона твій дух зцілить.
Нове тепло живої крові,
Гріховні думи спопелить.
Хай ці святі чесноти Божі,
Тебе в дорозі бережуть!
Відвернуть напасті ворожі,
І всяке лихо відведуть.
І ти їх маєш дарувати,
В майбутнє інших поколінь.
Й Господь так зможе з'ясувати,
Хто рай отримає. Амінь.
